Пролог

Цілу зиму я моніторив погоду в горах, а саме в районі Говерли. Я ще в грудні продумав крутий маршрут, для якого не потребувались ні теплі спальники, ні намети, а лише бажання та хороший настрій. На жаль, щоразу набираючи в стрічці пошуку “Погода Говерла”, я бачив лише одне – хмарні, сніжні та холодні дні. Чергового дня, набираючи вже знайоме словосполучення, я не розраховував на щось вельми позитивне, але цього дня був дуже приємно здивований. Адже побачив 6 днів хорошої погоди, вдень легкий плюс, а вночі легкий мінус. Це була не погода, а просто мрія для пейзажного фотографа. Не роздумуючи, я купив білети і залишилось лише одне – дочекатись…

День 1

Приїхавши до Ворохти та зробивши коротку ревізію спорядження і одягу, ми вирушили до хребта Кукул – це була основна ціль на сьогодні. Ми пройшли вже знайомі місця Воротхи та вийшли на маршрут до Кукула. Неспішно підіймаючись, ми встигали насолоджуватись красою зимового лісу та зовсім не помітили, як минули 4 години. Врешті, піднявшись на Хребет, ми бачили вже знайомий, але все такий же прекрасний краєвид на всю Чорногору. Зробивши декілька фото, ми почали спуск до колиби на полонині Кукул. Тут ми планували провести ніч, але, на жаль, дійшовши до колиби ми дізнались, що місць в ній вже немає. На смуток не було часу, тому ми швиденько оглянули карту і вирішили піти на ночівлю до полонини Озірна (там також була колиба).

Поки ми займались приготуванням вечері й плануванням завтрашнього дня, до нас завітали два хлопці з колиби на Озірній. Якраз лишалось ще два вільних місця. Словом, комфортна ніч була забезпечена.

Насолодившись ситною вечерею, ми з Тарасом розділились. Він пішов до колиби, а я залишився робити фото заходу над Чорногорою та полониною Кукул. Цей захід, до речі, був дуже насиченим та особливо прекрасним. Витративши годинку на фото, я вирішив вже рухатись в сторону колиби. По дорозі я зустрів друзів – Сергія та Кирила, вони теж приїхали в гори на 5 днів. Я вирішив поділитися з ними власним маршрутом, а вони, своєю чергою, вирішили приєднатись до нас. Трохи поспілкувавшись з хлопцями, я відправився спати, а вони продовжували ще говорити.

День 2

Прокинувшись вранці, я одразу поспішив на світанок. Ще вчора я відмітив одну локацію, де знайшов непогану композицію. Весь світанок я провів “ловлячи” світло та хороші кадри. На спуску до колиби, я побачив, що всі активно готують сніданок та потроху збирають речі. Своєю чергою і я почав збиратися, а вже за декілька хвилин я прийнявся за сніданок. В горах особливо смакує вівсянка з горіхами та медом. Поснідавши, усі ми вирушили до наступного місця ночівлі – села Козьмещик. Тут ми мали докупити продукти, а  хлопці хотіли полегшити свої рюкзаки від зайвих речей. Спуск був не важкий, проте місцями ми натикались на глибокий сніг. Спустившись до Коземщика, ми вирушили до колиби, що одразу за ним і там ми планували провести ніч. Шлях не був довгий і через якихось хвилин 20 ми вже готували вечерю та прогрівали пічку в колибі. Під час занять табірним побутом ми почули звук сирени – це був всюдихід рятувальників. Як ми потім дізнались, якась дівчина невдало спустилась з Петроса і пошкодила коліно. На жаль, і таке трапляється під час подорожей в горах. На цьому день підійшов до закінчення.

День 3

Прокинулись ми доволі пізно, і, полежавши та дочекавшись сонця, ми ліниво повилазили з колиби. Трохи з часом прийнялись готувати сніданок та потихеньку збиратись. Час від часу ми бачили то військових, то звичайних туристів, усі вони підіймались на Петрос. “Ох, ми теж скоро підемо” – казав я собі.

План на сьогодні був чітким: дійти до Перемички між Петросом і Говерлою та піднятись на захід до Говерли. Шлях до Перемички пройшов без особливих пригод. Час від часу нам зустрічались військові, які пропонували нам підписати контракт та йти з ними на Петрос, але ми дотримувались нашого чіткого плану.

Дійшовши до Перемички, ми швидко пообідали та почали підйом на Говерлу. На підйомі ми зустріли знайомі обличчя, а саме хлопців з якими ми їхали в одному потязі до Ворохти. Вони також йшли до Перемички, компанія була досить приємною.

Піднявшись на Говерлу, ми побачили неймовірну панораму на весь Чорногірський хребет. Вдалині виднівся Мармароський хребет та частина Свидівця, всі гори були немов на долоні. Вдосталь насолодившись краєвидами, хлопці почали спуск до Перемички, а я залишився виконувати свої фотообов’язки. Цього разу захід був не настільки насиченим, як першого дня, але “голуба година” була занадто прекрасна, щоб вернутися назад без фотографії.

Спускатися мені прийшлося вже в сутінках. Подолавши спуск, внизу мене очікувало шестеро людей і, як я й казав, компанія дійсно склалася приємною. Тепла колиба, хороша музика та відчуття, що день був насиченим – це все сприяло чудовому настрою. Певний час ми розважались, а згодом лягли спати, адже завтра на нас чекав новий день.

День 4

Прокинувшись уранці, я вирішив не йти на світанок, щоправда, згодом я про це пошкодував, але не будемо про сумне…

Сьогодні за планом підйом на захід сонця на Петрос зі сторони, яка при певних погодних умовах отримує альпіністську категорію. Оскільки ми хлопці відчайдушні то в нас не було, ні кішок, ні снігоступів, та що там, в мене навіть трекінгових палок не було. Всі ж пам’ятали проїзд рятувального всюдихода, а точніше причину його проїзду… Перед сходженням на Петрос, ми були, як мінімум, насторожені. Всупереч всім цим аспектам, в нас навіть не промайнуло думки не йти. Після обіду ми вирушили в сторону Петроса, через годину були пройдені 4 кілометри, які вели до підніжжя і ми побачили доволі стрімкий підйом. Перші метри були виснажливі, але згодом йти стало легше і під кінець підйому йшли впевнено та долали відстань дуже швидко. Піднявшись на Петрос, ми зробили декілька документальних знімків і вже за стандартним сценарієм хлопці пішли спускатись, а я залишився робити фото заходу, який був неймовірним… Також під час фотосесії я зустрів двох туристів, які прямували до Перемички. Цієї ночі нас знову буде шестеро, адже хлопці, які прийшли попереднього вечора, сьогодні пішли в сторону Квасів.

Закінчивши з фотографіями, я почав спускатись, пам’ятаючи про всі застереження спочатку, я був обережним, але потім я почав з’їжджати немов на лижах. Прибувши до колиби, я спочатку подумав, що потрапив в баню! Там було не менш як 30 градусів тепла, відчуття ніби я десь на Півдні України влітку. На щастя, перед сном ми випустили трохи тепло і лягли спати з комфортом.