Чим ви займаєтесь у професійній діяльності?

Оля: За освітою я вчитель-логопед. Працюю в спеціальному дошкільному закладі, де вчу маленьких діток правильно розмовляти. А ще я фотограф і створюю красиві фотоісторії для сімей та закоханих людей.

Що для вас подорожі?

О.: Подорожі для мене – один із способів пошуку себе. Це розвиток. Це їжа для очей, душі та мозку. Це нові цікаві люди. Це можливість дізнатись більше про свою країну, досліджувати її і кайфувати від її краси. І, врешті, це відпочинок від роботи, буденних справ та думок.

Найяскравіша історія пов’язана з подорожами?

О.: Не можу виділити якусь одну яскраву історію з подорожей, бо кожна особлива по своєму. З останнього – це величезна веселка в жовтневих Карпатах під Петросом. Вона була так близько, що, здавалось, можна було доторкнутись рукою. П’ятеро дорослих людей стояли і з дитячим захватом та емоціями спостерігали за цим явищем. Це було дуже надихаюче. Незабутні відчуття!

Найскладніший маршрут?

О.: Поки що, найскладнішим маршрутом для мене став червневий похід Мармаросами, а особливо перехід з гори Піп Іван до кемпінгу під горою Межипотоки. Ті 16 км дались мені не легко. Піднявшись на ПІМ в тумані, ми гуляли, фотографували рододендрон (рута) і насолоджувались краєвидами, які відкривались крізь туман. Поки спускались до кемпінгу під ПІМом, туман розвіявся і почалась спека. Там ми трохи перепочили, набрали джерельної води і рушили далі. Ґрунтова дорога, яка пролягала по українсько-румунському кордону, була нудною, під відкритим небом і без видів на гори. Йти в умовах спеки з важким рюкзаком і майже без затінку – не легко. Здавалось, що та монотонна стежка ніколи не закінчиться. Все ж ми дійшли, знайшли місце для наметів, швидко їх поставили і я відразу ж лягла відпочивати. Мої компаньйони ще готували вечерю, пили чай та насолоджувалися видом на вечірній ПІМ. Я так втомилась, що пропустила світанок, хоч в походах я завжди встаю до сходу сонця, за винятком поганої погоди. Хоч цей похід і був найскладнішим, але він потрапив в мій топ 3 походів. Червневі Мармароси назавжди в моєму серці.

Яку вершину або місцину хотілося б підкорити?

О.: Мрії підкорити якусь вершину ніколи не було. Вважаю, що гори не підкорюють, на них підіймаються. Але вони з легкістю можуть скорити людину. А от місця, які я мрію відвідати – це архіпелаг Вогняна земля, а особливо Патагонія. Мене дуже приваблюють тамтешні гори, льодовики, фіорди і пінгвіни. І ще одне місце – Східна Африка, а саме Танзанія. В дитинстві надивившись туристичних телепередач, я мріяла стати фотографом, їздити на джипі по савані, сидіти в засідці і фотографувати звірів. Зараз моя мрія трішки змінилась і тепер я хочу спробувати лише сафарі-фотополювання. Ось такі контрастні в мене мрії.