Нещодавно вирішив організувати зимовий похід в Мармароси та показати цю красу іншим любителям гір.
Нас зібралась чимала команда різних людей за професіями та вподобаннями, а отже таким складом ми вирушили шукати пригод.
Розпочався похід зимовим дощем (погодьтесь, явище якесь дивне для наших широт), але з кожним метром набору висоти ставало зрозуміло, що скоро ми потрапимо в зимову казку.
В перший день нам потрібно було пройти всього 9 км з набором висоти в 1 км.
За якісь 300 м вгору почав падати сніг, такий важливий для тих, хто його ще не бачив до цього в місті

Не поспішаючи, вже в сутінках, ми піднялись на полонину, де було видно лише як хтось ходить з ліхтариком. Це до нас вийшли привітатись місцеві жителі та провели до нашої хатинки

В колибці вже чекала гаряча вечеря – дуже бажана річ після кількох годин ходу

На «сьогодні» план було виконано, залишилось наколоти дров і напалити в хаті та сауні на висоті 1400 м.

Наступного ранку за планом мали підійматись на Піп Іван Мармароський, але туман вніс корективи, тому ми перенесли сходження на наступний день.

Замість цього ми прогулялись на полонину Лисича, по шляху до якої хмари нарешті розійшлись, і, дорогою назад, ми побачили неймовірної краси захід сонця.
День був переповнений емоціями. Щасливі ми повернулись в наш гірський притулок і ділились своїми враженнями.
В цей вечір довго ми не сиділи, адже о 7 ранку вже було заплановано виходити на маршрут.
Третього дня мали одразу вертатись в село, але погода була настільки класною, що ми вирішили скористатись цим вікном і таки збігати на вершину.
Вийшли ще затемна, мороз -10 (вже й забув коли востаннє таке було), місяць освітлює нам дорогу, а сніг рипить під ногами… просто ідеальний ранок!
Вже о 9:00 ми стояли на вершині та не могли відірвати погляд від того, що було навкруги.
Шквальний вітер, який обморожував усе, змусив нас після коротенького чаювання почати спуск.
Дійшовши в колибку нас чекав гарячий обід, після якого ми зібрали речі й рушили в село.
Шкода було залишати це прекрасне місце всипане снігом і повертатись в дощовий Львів
Ще дорогою назад всі питали: “Коли буде ще один похід?”, – настільки ці кілька днів людям припали до душі.
Традиційно після походу ми гарно посиділи в одному із закладів Франківська, де всі діляться своїми враженнями про пережиті емоції.
А зараз, сидячи в теплій хаті, вже планую наступний похід, про який обов’язково теж розповім