Аресен Горецький

"Нарешті я кудись вибираюсь!"

– з такою думкою я сідав в потяг, де мене вже чекали друзі з Києва.

День 1

Почався наш похід не зовсім за планом. Приїхавши до Квасів нас застав рясний дощ, а оскільки ми розраховували на сніг (це ж здається зима)), дощовиків ми відповідно не брали. Саме тому нам довелось зачекати відкриття магазинів і придбати собі дощовики, для подальшого руху. Купивши їх ми повільно почали підійматись до полонини Браїлки, де ми мали провести найближчі три дні. Підйом до полонини нескладний і недовгий, тож за декілька годин ми вже заготовлювали дрова та готували їсти. Перекусивши та розпаливши вогонь, ми лягли спати. Після декількох годин обіднього сну ми вирішили оцінити погодні умови. Майстерно виглянувши на вулицю, ми побачили відсутність снігу і захмарене небо, тому так само майстерно повернулись до сну.

День 2

Спроба прокинутись на світанок не увінчалась успіхом, тож після похідної рутини ми вирішили піти з надією на західні кольори до полонини під Близницею. За ніч нападало доволі багато снігу, тож ми повернулись у зиму. Дорога до полонини була легкою і недовгою, трішки більше як годину і ми на місці. Оцінивши сьогоднішні погодні умови, ми визначили, що шанси побачити захід сонця стрімко мчать до нуля, тож трохи погулявши й переконавшись в наших здогадках, ми рушили назад до табору. Дістались до Браїлки вже під час сутінок, а там вечеря, фільм і ми заснули.

День 3

“Цього разу має пощастити!” – з такими думками ми вирішили йти на Близницю, щоб побачити світанок. Прокинувшись о 4 ранку, ми поснідали та вирушили вперед і вгору. Підйом на Близницю не є складним, але доволі протяжний, тобто нас чекав постійний підйом з вітром та піковою температурою -13. Подолавши цей підйом за дві години, ми побачили неймовірну відсутність світанку і розчаровані спустились вниз.
Внизу нас очікувала табірна рутина, черговий обідній сон та надія на захід. Твердо вирішивши не повертатись з цього походу без жодної фотографії, я вирушив на пошуки хорошого кадру, але, піднявшись трохи вище місця нашої дислокації, я потрапив в “молоко”. Постояв декілька хвилин і так само твердо вирішив спускатись вниз, проте, спустившись, нарешті, побачив перші кольори за декілька днів походу! Я не розгубився і таки зробив декілька непоганих фото, а потім приєднався до вечері. Мій похід близився до завершення… Оскільки мій потяг відправлявся приблизно о 1 ночі, а хлопці відправлялись наступного ранку, приблизно о 10 вечора я почав спуск +- за півтори години я спустився. Декілька годин очікування потягу, улюблений плацкарт без постелі і я у Львові.